ЗАПАНІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до запані́ти. Яким він здався їй гидким, цей запанілий різник, кепкуючий з людського горя (Мирний, III, 1954, 313); Матушка, горда й запаніла, страх не любила, як її просили на громадські обіди (Н.-Лев., IV, 1956, 96); [Нартал:] Я помилився, хутко показали мені сю помилку твої краяни, патриції та запанілі хами (Л. Укр., II, 1951, 431).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 244.