ЗАПА́МОРОЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПА́МОРОЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і без додатка. Позбавляти кого-небудь можливості ясно сприймати дійсність, розуміти, мислити. Під час перегляду кольорових фільмів я неодноразово помічав, що відсутність єдиного колориту в пейзажах, які йдуть один за одним, майже запаморочує, чого, безумовно, не буває в чорно-білому кіно (Довж., III, 1960, 135); Клопоти так запаморочили Гордія, що не було часу ні подумати, ні передихнути (Коп., Сон. ранок, 1951, 46); Ревнощі були настільки сильними, що запаморочили Віру одразу. Забула вона в цю хвилину про своє вирішення коритися чоловікові й мовчати (Шиян, Баланда, 1957, 188); // Затьмарювати свідомість, одурманювати, п’янити. Ця духота й цей сопух запаморочували доразу кожного свіжого, що входив до хати (Март., Вибр., 1954, 313).
◊ Запа́морочити го́лову кому: а) ви́кликати хворобливий стан, коли втрачається почуття рівноваги і все навколишнє ніби хитається. — Сонце пече мене здорово, Запаморочило голову… (Нех., Казки.., 1958, 52); б) позбавити здатності правильного розуміння, оцінки дійсності. — Що з тобою сталося, Тетяно? Ні, бачу, що Сагайдак тобі остаточно запаморочив голову (Добр., Тече річка.., 1961, 104); Синові успіхи запаморочили голову Лукерці Василівні (Сенч., Опов., 1959, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 244.