ЗАПА́ЛЬНИК, а, ч.
1. гірн. Робітник, який підпалює запали (див. запа́л1). Він був запальником, або, як його звали жартома, «богом динаміту й амоніту» (Собко, Нам спокій.., 1959, 93).
2. техн. Пристрій для здійснення спалаху вибухової речовини. Задорожний першим скинув свою ношу. Тол, запальники, бікфордів шнур (Петльов., Хотинці, 1949, 23); Кілька спеціальних комісій підривників, військових саперів доскіпувалися серед будівельників, ..скільки закладено вибухівки, які і хто ставив запальники (Ле, Міжгір’я, 1953, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 243.