ЗАО́ЧНИЙ, а, е.
1. Який відбувається за відсутності особи, якої що-небудь стосується. Заочне знайомство; // Який бере участь у чомусь, не будучи присутнім. Заочного купця пугами б’ють (Номис, 1864, .№ 10497).
2. Признач. для навчання без систематичного відвідування занять, пов’язаний з ним. Сашко атестат одержав з відзнакою, шофером став. Піде й далі вчитися десь на заочний відділ (Кучер, Трудна любов, 1960, 285); Як трошки обживуся, обов’язково візьмуся до заочної освіти (Ю. Янов., II, 1954, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 237.