ЗАОДНО́, присл.

1. Одностайно, у взаємній згоді, разом з кимсь, чимсь. Коцюбинський створює правдивий образ ліберала, що на словах заграє з селянами, а на ділі обдурює їх і виступає заодно з самодержавством (Укр. літ., 9, 1957, 207); // у знач. присудк. сл. — На нього доказують, що він з ними заодно (Кв.-Осн., II, 1956, 407); — Перуне! — крикнув він крізь свист і завивання вітру. — Що ти робиш, чому пішов проти Русі, невже ти заодно з греками? (Скл., Святослав, 1959, 606); Бритоголовий в цивільному теж, видно, був з комісаром заодно, бо вже привітно посміхнувся до Колосовського (Гончар, Людина.., 1960, 29).

2. Одночасно з чим-небудь, водночас, разом з тим. Вона посмутніла. Заодно пригадувала його слова, що говорив до неї (Коб., III, 1956, 367); — Завтра мене викликають в район, то заодно вже підкину і вас до станції (Гончар, І, 1954, 502).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 235.