Про УКРЛІТ.ORG

занудити

ЗАНУ́ДИ́ТИ, у́джу́, у́ди́ш, док., перех. і неперех.

1. заст. Навіяти на кого-небудь нудьгу, тугу. Занудила самотина, — Піду до шинкарки (Манж., Тв., 1955, 63); — Послухай, що тобі Казатиму. Не зануджу тебе довгим оповіданням, (Фр., IV, 1950, 324); І знову невсипуща журба захопила її в свої цупкі обіймища, занудила та затрудила материне гаряче серце (Мирний, IV, 1955, 297).

◊ Зану́ди́ти сві́том — почати нудьгувати. — Ні, нема на що нарікати.. З таким товаришем не занудиш світом… (Вовчок, VI, 1956, 280).

2. безос. Почати нудити (про фізіологічний стан). А далі сіла [Дидона] на порозі. Аж занудило їй, небозі, І не встояла на ногах (Котл., І, 1952, 84); Хліб той — чорніший землі, з остюками; та ще до того, як згадав Максим.., що він у шаплику ногами мішаний, то аж занудить (Мирний, І, 1949, 224); Добившись, нарешті, до справжньої кадильниці.., я відчув, що мене занудило від ладану (Мик., Кадильниця, 1959, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 233.

вгору