ЗАНУ́ДЖЕНИЙ, а, е, заст.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зану́ди́ти 1. [Жалівницький:] Він, на мій погляд, розбещений панич, аануджений своєю нікчемністю (Стар., Вибр., 1959, 400); Давно зануджена отим мисливським шалом І суперечками, що нанівець ішли, ..Гукав голосом веселим Телімена: «Хто хоче по гриби?» (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 86).

2. у знач. прикм. Який виражає нудьгу. Вітя сидить на вікні, обличчя зануджене. Крізь зуби висвистує (Вас., III, 1960, 312).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 233.