ЗАНИ́ДІТИ, ію, ієш, док., розм. Втратити сили, здоров’я; захиріти. — От поїду до Києва, то прийдеться за роботою занидіти, схуднути та змарніти, — сказав Леонід Семенович (Н.-Лев., IV, 1956, 103); Постарів прокурор, занидів у канцелярії (Хижняк, Невгамовна, 1961, 292); // перен. Не розвинутися, загинути (в зародку). Всі невживані і приголомшені здібності дитини заніміють і занидіють у зав’язку, і з малого Мирона вийде кепський господар (Фр., І, 1955, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 230.