ЗАНЕХА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАНЕХА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і. Переставати дбати, піклуватися про кого-, що-небудь; послаблювати догляд за кимсь, чимсь, увагу до когось, чогось. — Жалко занехаять такого. Серйозний хлопець, читає все, думає. Як-небудь спроможіться … Нехай вчиться (Тесл., З книги життя, 1949, 86); — Деревце, ніби та дитина — кволе й ніжне. Занехаєш — помре (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 106); // Нехтувати чимось. Гей, удармо в струни знову, Заспіваймо, А лихе вороже слово Занехаймо (Рильський, І, 1960, 111); Звичайно, якщо в кого є талант і він його не занехаює, в нашій країні той талант швидко помітять і всіляко підтримають (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 23); // Втрачати інтерес до роботи, навчання і т. ін. Земляк казав, що вчителі багато чекають од мене, і гріх було б мені занехаяти свою прозу (Вас., Незібр. тв., 1941, 190); Завадка серцем відчував, що Бранко не занехаяв справи (Вільде, Сестри.., 1958, 154); // Виявляти байдуже ставлення до кого-, чого-небудь, забувати про когось, щось. Мій Ятагане, сон мій, раю, для тебе тільки серце б’є. Я батька й матір занехаю за слово ласкаве твоє (Сос., І, 1957, 356).
2. Доводити що-небудь до поганого стану, до занепаду. Померло в його два дорослі сини… Як вони повмирали, Корній не занехаяв господарства, понаймав наймитів, і хазяйство все кращало (Гр., І, 1963, 403); Одімкнула [мати] хату, затопила грубку і давай чепурити все та прибирати. Як тут без неї занехаяли й захарастили житло дочки з батьком! (Кучер, Голод, 1961, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 229.