ЗАНЕХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що і ким, чим, діал. Занехаяти. Плакала дівчина, як нею занехав (Чуб., V, 1874, 212); Болить моє серце, тебе покохавши, Крім тебе, мій краю, усе занехавши (Граб., І, 1959, 520); Усе літо ходили Гордій та Демид укупі. Селянських хлопців Гордій давно занехав (Гр., II, 1963, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 229.

Занеха́ти, ха́ю, єш, гл. Оставить, покинуть, пренебречь. Любив же я дівча змалу, а тепера занехаю, бо вже иншу милу маю. Грин. III. 681. А я таку занехала матусину волю. Гол. IV. 445. Нещасливе закохання треба занехати. Гол. І. 297.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 72.