ЗАНЕ́ПАД, у, ч.
1. Погіршення загального стану, зниження рівня розвитку; втрата політичної або економічної могутності; протилежне піднесення, розквіт. Чим далі йде занепад натурального господарства і середнього селянства, тим сильніше відробітки повинні відтіснятися капіталізмом (Ленін, 3, 1949, 169); Занепад і розклад буржуазного суспільства, реакційність його виробничих відносин виявляються також і в дедалі більшій тенденції до скорочення виробництва (Ком. Укр., 1, 1961, 15); Печерський монастир, під керівництвом Плетенецького, швидко виходив із занепаду і перетворювався на міцного церковно-монастирського феодала (Тулуб, Людолови, І, 1957, 132); // Стан літератури, мистецтва і т. ін., що визначається ідейним зубожінням, безперспективністю та деградацією. Порівняно з верховинами української класичної поезії, творчість поетів-модерністів, незважаючи на її окремі чисто формальні досягнення,.. означала глибокий занепад (Поезія.., 1956, 19); // Послаблення або руйнування чого-небудь. На занепад дисципліни скаржився і призначений воєнним губернатором Москви маршал Мортьє, і це найбільш пригнічувало Наполеона (Кочура, Зол. грамота, 1960, 346).
2. Ослаблення або повна втрата фізичних чи духовних сил людини. Для виснаженого важкою працею організму небагато бракувало до занепаду (Коцюб., І, 1955, 228); «А куди можу піти я? З однією рукою… Що я можу робити? Пропав… Навіки пропав… І я, і сім’я моя». У такі хвилини занепаду й розгубленості в душі його ще з більшою силою бушувала лють на Шумейка (Шиян, Баланда, 1957, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 228.