ЗАНАПА́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до занапасти́ти. Пекучий жаль обнімав її за молодим занапащеним життям … жаль на себе й на його… зрадника… (Гр., II, 1963, 266); Докори [мачухи], скарги на свою нещасну долю, занапащену покійним Олексієм, не припинялися (Автом., Щастя.., 1959, 7); Партія доручила йому, Перковському, створити на цих занапащених ворогом землях велике насінницьке господарство (Оров., Зел. повінь, 1961, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 227.