ЗАНА́ДИТИСЯ, джуся, дишся, док., розм. Узяв собі за звичку часто навідуватись куди-небудь, учащати до когось. Занадився журавель до бабиних конопель (Укр.. присл.., 1955, 27); — Так, знаєш, занадивсь ото до мене той панок Серединський. Ходив передніше сам, а це вже почав ходити з нашим сусідою, дідиче Хоцінським (Н.-Лев., І, 1956, 124); Для близьких сусід не було секретом, що до професорової дочки занадився ставний скрипаль (Дмит., Розлука, 1957, 129); * Образно. Мабуть, не судилося вже Ганні щастя. Занадилось до неї лихо та біда! (Н.-Лев., І, 1956, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 226.

Зана́дитися, джуся, дишся, гл. Понадиться. Заносились кури та й позгризали пуп’яночки. Камен. у. В той садок до яблук занадився сокіл і каждої ночі об’їда яблука. Рудч. Ск. І. 158. Занадився мелник та до мелнички. Грин. III. 654.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 71.