ЗАНАВІ́СКА, и, ж. Шматок тканини або тюлю, яким завішують вікно, двері і т. ін. Постукало у вікно. Кап ря зразу до вікна, одхилила занавіску: — Хто тут? (Вас., І, 1959, 306); Простора, з великими вікнами, серпанковими занавісками позавішуваними, хата бул прибрана не по-мужичому (Головко, II, 1957, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 226.