ЗАМІ́ШУВАТИ1, ую, уєш, недок., ЗАМІСИ́ТИ, мішу́, мі́сиш, док., перех.
1. Ретельно розминати що-небудь сипке з водою або якоюсь іншою рідиною до утворення однорідної в’язкої маси; місити. Де замішували тісто, а де печений хліб шматували на сухарі і розкладували на ряднах сушить (Стор., І, 1957, 397); Біля одного вікна Яким замазку замішував (Головко, II, 1957, 98); [Цокуль(усміхається):] Та я ж вчора, здається, давав борошна на хліб? [Мелашка:] То ви давали вчинить, а тепер треба замісить (К.-Карий, І, 1960, 236); Побілила [Катерина] вапном стіни, принесла глини, кізяків, по лікті закачала рукава, замісила глину й змазала долівку (Чорн., Визвол. земля, 1959, 144).
2. тільки док. Почати місити.
ЗАМІ́ШУВАТИ2, ую, уєш, недок., ЗАМІША́ТИ а́ю, а́єш, док., перех.
1. що. Перемішуючи, робити однорідною суміш двох або кількох речовин. Мартин вийшов поратись по хазяйству. Устя замішувала помийницю корові (Кос., Новели, 1962, 112); Солонина енергічно [енергійно] замішав чай, сьорбнув кілька разів, одсунув од себе склянку (Коцюб., І, 1955, 255); Добившись, нарешті, до свого двору, приземкуватий чоловік хутко випріг коней, завів їх до стайні, замішав у яслах обмішку (Мик., Вибр., 1957, 283).
2. кого, розм. Втягувати в яку-небудь справу, робити причетним до чогось.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 214.