Про УКРЛІТ.ORG

замість

ЗА́МІСТЬ, прийм. Сполучення з прийм. За́мість виражають відношення заміни, заміщення, обміну.

1. з род. в. Уживається при вказуванні на заміну кого-, чого-небудь кимсь або чимсь іншим. В кутку під божницею замість стола стояла узесенька примастка на чотирьох паколах, убитих в землю (Мирний, IV, 1955, 287); — Отож, громадяни європейці, — раптом звертається подоляк до уявної громади європейців, — отож! Не для того ми вас визволяли, щоб ви замість старих фашистів та понаставляли нових, у демократичних штанях! (Гончар, III, 1959, 206); Замість відповіді мати голосно сміється (Донч., V, 1957, 9); // Уживається при вказуванні на особу, роботу якої виконує хтось інший. Занедужав Микола — і Іван замість нього пильнує ватри (Коцюб., II, 1955, 329); // у сполуч. із сл. бути, служити і т. ін. Уживається на означення того, що якась особа або предмет виступає у ролі, функції кого-, чого-небудь. — Не держіть мене як дочку, нехай я буду вам замість наньмички [наймички] (Кв.-Осн., II, 1956, 58); Шматочки мармуру на вулицях Помпеї Колись служили замість ліхтарів (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 101); // у сполуч. з інфін., розм. Уживається при вказуванні на яку-небудь дію, що могла б відбутися, але була замінена іншою. [Парвус:] Дивно! Патриції, замість іти на збори, ведуть якісь балачки по кутках! (Л. Укр., II, 1951, 427); — Дорогу до кращих результатів зачиняє нам та ж сама темнота молдуван, бо, замість помагати нам у боротьбі, вони шкодять їй, причиняються до розповсюдження філоксери (Коцюб., І, 1955, 201).

2. Уживається в складнопідрядному реченні як частина складеного сполучника за́мість то́го, щоб при вираженні заміни однієї дії іншого. А там, з другого кінця, край верб, школярі, замість того, щоб у школу йти.., зібравшись у купку, та сконпоновали [скомпонували] віршу на свого дяка (Кв.-Осн., II, 1956, 174); — Ти б, сину, замість того, щоб лежати, то хоч сестер навчив би читати (Мирний, І, 1954, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 212.

вгору