ЗАМУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заму́чити. Одеса й досі пам’ятає.. імена всіх сімнадцяти одеських підпільників, замучених у катівнях контрреволюції (Кучер, Чорноморці, 1956, 98); Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить. І на апостольськім престолі Чернець годований сидить (Шевч., І, 1951, 265); Я бідний та такий замучений! Відірвався від свого пня, від мужицтва і як лист дубовий не даюся ще осені, але в’яну, ой жовтію (Стеф., III, 1954, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 226.