ЗАМУТИ́ТИСЯ, учу́ся, ути́шся, док.

1. Стати каламутним.

2. перен. Вийти із стану спокою; схвилюватися. Інші вишукують того кохання так, аби замутиться (Вовчок, І, 1955, 214); // Порушитися (про тишу, спокій і т. ін.). Спокійний лад селянського життя замутився.. Стукоти, крики, свари та співи не вгавали як день, так ніч (Фр., І, 1955, 158).

◊ 3амути́лася душа́ чия, в кого — хтось втратив спокій, душевну рівновагу. Чи могла Варвара слухати нестерпну, пристрасну річ дівчини? Замутилася душа, аж потемніло в очах (Горд., І, 1959, 212).

3. чим, діал. Заручитися чим-небудь як приводом до якоїсь дії, справи і т. ін. Одного вечора чую — легенько стукає в двері. Увіходить [Андрій Маркович], трохи сконфужений, замутившись якоюсь дрібницею (Вас., II, 1959, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 225.

Замути́тися, чу́ся, ти́шся, гл.

1) Найти предлогъ. Заходе дяк, — нічим замутиться, — так: розміняйте, куме, п’ятака! Лебед. у. Замутився шмаровіз, либонь то до коней, як уносить на дяченько товстенький грабовий. Чуб. V. 674.

2) Развлечься. Инші вишукують того кохання так, аби замутиться. МВ. ІІ. 131.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 70.