ЗАМУРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок.. ЗАМУРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. що. Муруючи, щільно закладати камінням, цеглою і т. ін, (який-небудь отвір, проріз і т. ін. у стіні, підлозі). Носять [люди] каміння і замуровують прогалину (Л. Укр., І, 1951, 455); Андрій знайшов Безпояска в групі робітників, які замуровували пробиту стіну (Гур., Наша молодість, 1949, 273); — Посадили нас, — каже [дід], — вісім чоловік у башту, понабивали на ноги залізні кайдани та ще й двері замурували (Стор., І, 1957, 168); Всі виходи вони [вороги] замурували Цементом наглухо… Пустили газ ядучий, Та ми [партизани] сміливі, кажуть, і живучі, Ми йшли вперед і не вмирали (Забашта, Вибр., 1958, 121); // перен. Покривати льодом, інеєм (перев. вікна, шибки). Міцнішав на вечір мороз, замуровував вікна в конторі (Мушк., Чорний хліб, 1960, 141); Бувало, зимою як підніметься завірюха — батечки мої — світа божого не видної.. Замурує тобі вікна, засипле снігом двері (Греб., V, 1957, 322).
◊ Замурува́ти уста́ — те саме, що Закри́ти ро́та (рот) (див. закрива́ти). [Баба Олена:] Знову цей сатана, бодай ти скапав, як віск! Знову уста мені замурує… (Галан, І, 1960, 466); Чуйний до настроїв матінки, Михайлик, хоч і не знав за собою провини, замурував собі уста (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 351).
2. що. Муруючи, вставляти що-небудь всередину чогось; вмуровувати. На березі у міцному граніті.. треба було зробити широку й глибоку на триста метрів довжиною вийму [заглибину], виготовити велетенське урвище, на дні його мусили замуровувати спіральні труби могутніх турбін гідростанції (Коцюба, Нові береги, 1959, 78); Андрій Боголюбський.. зробив закладини і власноручно замурував наріжний камінь під новий собор у Владимирі на Клязьмі… (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 281).
3. кого. Залишаючи кого-небудь у якомусь приміщенні, щільно закривати кам’яною кладкою вихід. Царів, кривавих шинкарів, У пута кутії окуй, В склепу глибокім замуруй (Шевч., II, 1953, 332); * Образно. Христя і незчулася, як минуло літечко тепле, наступили ночі холодні, пішли дощі безперестанні, замурували людей по хатах (Мирний, III, 1954, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 225.