ЗАМУ́РЗА, и, ч. і ж., розм. Про замурзану людину. Не розуміла Мотря сама себе, як вона могла полюбити, ото такого «нехлюя», «задрипу», «затьопу». «замурзу» (Григ., Вибр., 1959, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 224.

Заму́рза, зи, об. Съ запачканнымъ, замусленнымъ лицомъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 70.