ЗАМО́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАМОСТИ́ТИ ощу́, о́стиш, док., перех. Вистилати, покривати якусь поверхню або закривати, закладати вибоїну, отвір (каменем, дерев’яними брусками, дошками і т. ін.) [Орфей:] Давай-бо, Зете, каменя! Скоріше замощуй, Амфіоне, тую дірку (Л. Укр., І, 1951, 452); Доріг мостити поки що не будемо, — це дуже дорого обходиться а тротуарчики найближчим часом замостимо й заасфальтуємо (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 222.

Замо́щувати, щую, єш, сов. в. замости́ти, щу́, стиш, гл.

1) Замащивать, замостить, закладывать, заложить. Треба позламувать дубців з усякого дерева та й замостить, тоді вже ніщо не розірве греблі. Грин. І. 180.

2) Покрывать, покрыть. Хмарами пів неба замостило. Греб. 367.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 69.