ЗАМОТА́ТИ¹ див. замо́тувати.

ЗАМОТА́ТИ², а́ю, а́єш, док., чим. Почати мотати чим-небудь, рухати з боку на бік, згори вниз. — Бодай той подавивсь, хто таку мудрацію мені втяв!.. — замотав руками наш Пістряк (Кв.-Осн., II, 1956, 163); Люди обжались. Заскрипіли вози, замотали головами круторогі, здержуючи з гори високі, мов хати, хури, наладновані золотими снопами (Коцюб., І, 1955, 119); -Що ти говориш, дитино! — захвилювалася мати, злякано замотала головою, щоб Гнат не гнівив батька (Стельмах, II, 1962, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 222.

Замота́ти, ся. См. Замотувати, ся.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 69.