ЗАМОРО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАМОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Позбавляти кого-небудь здатності правильно, розумно діяти, думати, сприймати що-небудь; морочити. Не знаю, як воно так трапилось: чи я забула, чи мені памороки одбило, чи ярмарок заморочив мене (Н.-Лев., III, 1956, 284); Старий побут, сімейне безладдя, хатня залежність будь-кого може заморочити (Горд., 11, 1959, 241); // Дурити, обманювати. [Трохим:] Я не хочу ні собі, ні другій людині світ зав’язувать і вас не хочу заморочувать, я хочу прожить вік правдою (Крон., IV, 1960, 202); // Викликаючи почуття кохання, примушувати кого-небудь втратити здоровий глузд, здатність розумно діяти й мислити. Дівчинонька козаченька та й заморочила (Чуб., V, 1874, 1207).

◊ Заморо́чувати (заморо́чити) го́лову (па́мороки) кому — те саме, що Го́лову закру́чувати (див. голова́). [Писар:] Тут статистика зовсім голову заморочила (К.-Карий, І, 1960, 37); — Та в чому ж справа? — не витримав я. — Заморочив отой твій Чепур голову дівчині. Не до науки їй (Збан., Малин. дзвін, 1958, 311).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 221.