ЗАМОРГА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Почати моргати, швидко кліпати очима. Він і не знав, куди йому очі діти: заморгав, поблід (Кв.-Осн., II, 1956, 418); Обидва старики злякано заморгали й відступили назад (Донч., III, 1956, 50); Пувичка остовпів і заморгав очима (Мик., Повісті.., 1956, 80); // Почати рухати бровами, вусами. [Дружки:] Ми не криві, ми не горбаті, Уміємо танцювати, Ударимо підківками, Заморгаєм брівоньками (Кроп., II, 1958, 109); // Почати раз у раз здригатися (про брови, вуса). Закліпали від нетерплячки п’яні очі, заморгали вуса, затремтіли руки (Ірчан, II, 1958, 32).
2. Кліпанням очей, порухом брів почати подавати кому-небудь якісь знаки. Іван.. думав, що найкраще скаже кум Бондаришин, і всі у згоді заморгали на нього (Коцюб., II, 1955, 390).
3. перен. Почати блимати, світитися нерівним світлом, яке то з’являється, то зникає. Згадай мене, милий, вечором весною, як лиш заморгають зорі із небес! (У. Кравч., Вибр., 1958, 39); Знадвору пропхнув голову у вікно Гриць Кучерявий і так тюкнув у хату, аж каганець світлом заморгав (Козл., Сонце.., 1957, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 219.