ЗАМОЛО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок.. ЗАМОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., перех.
1. розм. Заробляти молотінням. Оповідач казав далі: — Так і я: що замолочу, все додому несу (Барв., Опов.., 1902, 321); Може-таки хлопці її — Василь з Гришкою — замолотять восени хоч пуд який проса на кашу? (Кос., Новели, 1962, 158).
2. тільки док. Почати молотити, вибивати зерно з колосся.
3. тільки док., розм. Почати бити кого-небудь у щось, завдавати сильних і частих ударів. Його важкі кулаки замолотили Юру по плечах і по голові (Смолич, II, 1958, 63); — Малушо! Малушо! — голосніше крикнув Добриня і ще дужче, обома руками, замолотив у двері (Скл., Святослав, 1959, 464).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 219.