ЗА́МОЛОДУ, присл. За молодих літ, у молоді роки. — Не дивись, що я тепер така стала, — постаріла, понікчемніла; а замолоду була красива, швидка, весела… і на язик гостра (Мирний, III, 1954, 162); [Неофіт-раб:] До чого я дожився! Лихо тяжке! Жебрущим дідом замолоду став!.. (Л. Укр., II, 1951, 230); Гаркуша замолоду в Січі козакував (Кочура, Зол. грамота, 1962, 40); Хлопці-брати порозходились із дому: старший, Пилип, у прийми пристав, а Федь замолоду в місті на заводі (Головко, II, 1957, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 219.