ЗАМОВЧА́ТИ див. замо́вчувати.

ЗАМОВЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док., розм. Те саме, що замо́вкнути 1. Настя замовкла. Замовчав і Яків. Дітвора собі притихла (Мирний, IV, 1955, 92); Трясило глянув і одразу померк очима й замовчав… (Сос., І, 1957, 391).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 217.

Замо́вча́ти, чу́, чи́ш, гл. Замолчать. Да й усі мовчки замовчали. Макс. (1849). 29. Лучче замовчім, ніж закричім. Ном. 3495.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 67.