ЗАМО́ВА, и, ж.
1. діал. Замовлення. Робить чоловік.. «на уряд», на замову (Фр., II, 1950, 130).
2. етн. Те саме, що замовля́ння 2. Він проти того скарбу знає замову і зараз усе може узяти, тільки нема чим довезти того добра (Кв.-Осн., II, 1956, 229); Медже перечитала всі молитви, всі замови старої Тайфіде (Тулуб, Людолови, II, 1957, 407).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 216.