ЗАМИ́РЮВАТИ, юю, юєю і ЗАМИРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., рідко ЗАМИРИ́ТИ, мирю́, ми́риш, док., розм.

1. перех. Вносити мир, згоду у що-небудь, заспокоювати когось, щось. Над лісом тихі зорі стояли, замиряли ліс… Куди там! Не хотів і не знав спокою і вночі: шумів, озвірілий (Вас., II, 1959, 558); Жити весь вік землею, — Вірна вона і щира, Серцю поможе в сумі, Бурі в душі замирить (Гірник, Сонце.., 1958, 88).

2. перех. Налагоджувати мирні стосунки між ким-небудь; мирити. Великі події замирюють найлютіших ворогів (Смолич, II, 1958, 57).

3. неперех. Припиняти ворогування, сварки з ким-небудь; миритися. [Сидір:] Зразу треба було з ним замирить (К.-Карий, І, 1960, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 209.