ЗАМИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАМЕ́РТИ, мре́ мре́ш, док. Та саме, що завмира́ти. Стоїть [парубок].. Та дивиться, і замирає На титарівну (Шевч., II, 1963, 98); Вітер віє, вітер віє, Серце тужить, серце мліє, Вітер віє, не вертає, Серце з жалю замирає (Пісні та романси.., II, 1956, 119); Всі, забачивши, що пан з’явився, спершу так і замерли, а потім — Хведір кинувся ховатися за Йвана, а Химка, скрикнувши, схилилася за Палажку (Мирний, V, 1955, 231); Було затремтить у шибках конторських вікон приглушений бас якогось судна, і одинадцять рук одинадцяти жінок замирають на кружальцях рахівниць (Логв., Давні рани, 1961, 117); Туманом насупились гори, І річка під снігом замерла (Фр., XIII, 1954, 173); Дзвоник піснею заллється І замре коло воріт! (Щог., Поезії, 1958, 217); — Оце коли налітає пілот обпилювати наші плантації, то маю стояти йому за маяка. Аби не лишав огріхів, аби осипав наші буряки рівненько. Най замре зажерлива свинка до’дної (Гончар, І, 1954, 489).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 208.