ЗАМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАМКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Зачиняючи що-небудь, брати на замок, ключ, засув і т. ін. Заперти було нічим хату; гаразд, що хоч до скрині замок є, а то ще й хату замикати (Мирний, III, 1954, 35); Наталя вернулася з осторогою до дверей, замикає на ключ (Вас., III, 1960, 349); Петушек сховав свою рідину в шафу, замкнув її, а ключ поклав собі в кишеню (Шовк., Інженери, 1956, 18); Тітка Павлина закрила хвіртку і замкнула на два замки: ключем і на засув (Томч., Готель.., 1960, 222); // розм. Затуляти, затикати чим-небудь. Вікно треба було замкнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Л. Укр., III, 1952, 572); // перен. Служачи захистом, робити що-небудь неприступним для когось. По течії Рубайла вхід і вихід замикали два замки з валами та укріпленнями (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 379); // перен. Робити нечутливим, байдужим, позбавляти відвертості і т. ін. (серце, душу). [Д. Жуан:] Я вам готовий і в щасті і в нещасті помагати, хоч би від мене серце ви замкнули (Л. Укр., III, 1952, 361); Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати! тут вхід не вільний! (Коцюб., II, 1955, 225).
◊ Замика́ти (замкну́ти) рот (ро́та, уста́): а) замовкати, нічого не говорити. Старий Чюрей навчив людей рот замикати (Черемш., Тв., 1960, 129); б) (кому) примушувати кого-небудь мовчати, робити мовчазним. Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (Фр., XVI, 1955, 377).
2. Залишати кого-, що-небудь у замкненому приміщенні, зберігати, ховати у чомусь, зачиненому на замок, ключ і т. ін. Замикали Настю — вона було таки втече; чи дверима, чи вікнами, а втече (Вовчок, І, 1955. 267); Вона все держала ключі од хижки в себе, замикала туди все, що зоставалось од обіда (Н.-Лев., III, 1956. 208); — Ця шинель найдорожча мені над усе в світі, — сказала Уляна, не випускаючи з рук шинелі. — Я її, тітонько, в скриню замкну (Довж., І, 1958, 332); * Образно. Та нині гріх замкнути У клітку вільну мисль (Фр., XIII, 1954, 93); // Саджати в приміщення, що замикається; ув’язнювати. Люди робили панам задарма, а пани ще над ними збиткувалися, замикали у темні льохи та й били (Кобр., Вибр., 1954, 160); На селах часто шарили жандарми, ..хапали комуністів, яких ще не встигли замкнути (Чорн., Визвол. земля, 1959, 108).
3. перен.. З’єднувати кінці чого-небудь, стуляти щось. [Терень (блідий, виснажений, хворобливо блискає очима):] Товариші! Оточуйте Голощука! Замикайте коло! (Мик., І, 1957, 171); Червона Армія замкнула кільце оточення, і гітлерівський Берлін здригався в останніх смертельних корчах (Собко, Серце, 1952, 56).
◊ Замика́ти (замкну́ти) очі див. о́ко.
4. Охоплювати когось, щось, з’єднуючись кінцями; оточувати. Гнат розірвав конем коло, що замикало його з усіх боків (Тют., Вир, 1960, 71); У гірку годину, Коли блокада у страшний ланцюг Замкнула горду Півночі перлину [Ленінград], — І тьму, і голод, і змагання він Ділив із непоборними братами (Рильський, II, 1960, 330); // безос. З великим шумом, насуваючись одна на одну, випираючи на береги, йшла крига. Лодії [човни] затирало, бували години, коли, здавалося, їх зовсім замкне, розтрощить (Скл., Святослав, 1959, 623); // у що. Обмежувати що-небудь чимсь. [Мальванов:] Ви любите в усьому порядок, гармонію, намагаєтесь замкнути простір в точні межі (Коч., II, 1956, 14).
5. тільки недок. Йти, рухатися останнім у ряду. колоні і т. ін. під час походу. Сагайда сам бере лотки і теж рушає, замикаючи роту (Гончар, III, 1959, 46); Замикав їхнє просування Гризлов (Кучер, Чорноморці, 1956, 195); // Бути розміщеним останнім, крайнім. Низову частину обійстя замикала велика, на кілька сот овець, кошара (Добр., Очак. розмир, 1965, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 207.