ЗАМЕ́ШКУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАМЕ́ШКАТИ, аю, аєш, док.

1. неперех., розм. Поселятися де-небудь чи в когось. В кімнаті, в якій траплялося замешкувати Тютюнникові, ..він завжди надвішував у бронзовій оправі півметрового розміру портрет Наполеона І (Вишня, І, 1956, 271); Якоб пішов на схід. У маленькому Хогсварті жили родичі його покійної дружини, він замешкав у них (Загреб., Європа 45, 1959, 319).

2. перех., діал. Займати під житло. Дальші дві комнаті [кімнати] замешкували якісь панночки (Стеф., II, 1953, 14); Три з них [кімнат] замешкували господиня, її сестра Марія Василівна і дочка господині Сашенька (Гжицький, Вел. надії, 1963, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 206.