ЗАМЕ́Т, у, ч. Наметена вітром кучугура снігу. Проти.. сонця замети снігу біліють здалеки, як срібло (Н.-Лев., II, 1956, 398); Не вітер — буря над землею В замети клала білий сніг (Перв., II, 1958, 39); Віктор видерся на лижах на замет (Донч., V, 1957, 475); // перен. Великі купи чого-небудь. Під ногами шелестіли цілі замети сухого покрученого листя (Коцюб., І, 1955, 57); З цікавістю і страхом дивляться [діти] на порослі будяками піщані замети (Мокр., Острів.., 1961, 64).

Крути́ти заме́тами — здіймати вихори снігу. Буйний вітер крутив заметами й вив, як звір у лісі (Мирний, І, 1949, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 205.

Заме́т, ту, м.

1) Сугробъ, заносъ снѣжный. Через пеньки, заметами біжить, ледве дише. Шевч. 88.

2) Плоскія, горизонтально лежащія бревна, которыя обоими концами вставляются в ґари двухъ столбовъ, составляя такимъ образомъ часть стѣны. Кіевск. и Подольск. г.

3) В-заме́т. Подрядъ. Питались всяких знахурок, так зрадниці в — замет брехали і тільки боки напихали, та заливались од чарок. Мкр. Г. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 64.