ЗАМЕРЕХТІ́ТИ, ти́ть, док.

1. Почати мерехтіти; засяяти нерівним, тремтливим світлом. Невиразно малюються на темному тлі чорні стовбури, ледве ясніють росяні галяви; в кущах замерехтіли світляки (Дн. Чайка, Тв., 1960, 88); Зорі замерехтіли на оксамитовому небі (Іваничук, Не рубайте.., 1961, 90); Вдалині замерехтіли вогні будівництва (Собко, Зор. крила, 1950, 200); * Образно. В чорних очах Віргінії Назарівни замерехтіли жваві іскорки (Вол., Місячне срібло, 1961, 69).

2. Почати швидко змінювати одне одного, швидко проноситися перед очима. Мимо Хоми замерехтіли смертельно бліді, спотворені жахом обличчя (Гончар, III, 1959, 379); Ось і містечко: замерехтіли кособокі хатки міщан з барвистими віконницями (Кочура, Зол. грамота, 1960, 474); Вирвались у поле. Розкручуючись, замерехтів назустріч м’який сувій дороги (Тют., Вир, 1964, 69).

◊ Замерехті́ло в оча́х, безос. — про зорове відчуття, коли здається, що все навколо дрижить, хитається і т. ін. В очах у нього враз замерехтіло, уста стислися, як від болю (Сенч., Опов., 1959, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 205.