ЗАМЕЛЬКА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. Почати мелькати; з’являтися на короткий час і зникати. Постать Василева з здоровенною ломакою замелькала поміж вишневими кущами (Мирний, IV, 1955, 96); На неосвітленому пероні вокзалу замелькали вогники ліхтарів (Кол., На фронті.., 1959, 98); // Швидко зарухатися. Щось за тінь замелькала у хаті (Мирний, IV, 1955, 192); Знову зчинився галас. Замелькали в повітрі кулаки (Шиян, Баланда, 1957, 122); У темряві земелькали білі брезентові черевики Уласа (Тют., Вир, 1960, 44); // З’явитися, швидко рухаючись, кружляючи. В повітрі замелькало кілька сніжинок (Ряб., Жайворонки, 1957, 197); // чим. Почати швидко рухати чим-небудь. По снігу Франка тільки замелькала рожевими п’ятами (Чорн., Потік.., 1956, 42).

2. Почати швидко змінювати одне одного, швидко проноситися перед очима. За вікном поплив перон, ..замелькали станційні та міські будинки (Збан., Сеспель, 1961, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 204.