ЗАМА́ЯТИ¹ див. зама́ювати.

ЗАМА́ЯТИ², а́ю, а́єш, док.

1. тільки 3 ос. Почати маяти, колихатися на вітрі. Позіхнула [сестра Меланія] такеньки, що в мене рукава замаяли, а які мухи по столу лазили, то поскочувалися, як насіння од вітру (Вовчок, І, 1955, 255); Ось уже над табором замаяли козацькі знамена… (Кач., II, 1958, 466).

2. Замахати, загойдати чим-небудь. Квітки та дерева замаяли, зашелестіли листом (Н.-Лев., IV, 1956, 39); Марко махнув рукою, дівчата замаяли косами, бігцем кинулись до худоби (Стельмах, Правда.., 1961, 336).

3. тільки 3 ос. Почати виднітися, виділяючись яким-небудь рухом, миготінням; замиготіти. — Щасливої дороги!.. На все добре!..Замаяли хустки, брилі, піднесені вгору руки (Кочура, Зол. грамота, 1960, 51); Над Сормовим замаяли вогні (Гонч., Вибр., 1959, 294).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 204.

Зама́яти, ма́ю, єш, гл. Заколыхаться отъ вѣтра. Замають коври все шовковії, загоряться свічі все восковії. Чуб. III. 441. Позіхнула такеньки, що в мене рукава замаяли. МВ. ІІ. 202.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 63.