ЗАМАХА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Почати махати чим-не-будь. — Дивися, як я полечу. Бо я сова… — Та й замахала [Марина], Неначе крилами, руками (Шевч., II, 1953, 101); Самотня чорна гава замахала в повітрі крильми (Гончар, Тронка, 1963, 236); Жінки нервово замахали віялами (Кочура, Зол. грамота, 1960, 173).

Замаха́ти рука́ми на кого — заборонити жестами робити що-небудь. Генерал замахав на нього руками. — Ні слова. В госпіталь! Негайно! Зараз! (Кучер, Чорноморці, 1956, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 203.

Замаха́ти, ха́ю, єш, гл.

1) Замахать.

2) — п’я́тами. Побѣжать. Грицько… уже п’ятами замахав, тільки видно. Цыссь, Сват. 115.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 63.