ЗАМАНЯ́ЧИ́ТИ, я́чу́, я́чи́ш і ЗАМАНЯЧІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., діал. Замаячити (див. замая́чи́ти¹). Блиснула перед ним Рось, заманячіла гребля, заманячів млин… (Н.-Лев., IV, 1956, 173); Спереду з темряви заманячили блідорожевими плямами дерева (Головко, І, 1957, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 201.

Заманя́чити, чу, чиш, гл. = Замаячити. З жита заманячила дівоча постать. Мир. ХРВ. 6.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 63.