ЗАМАЗУ́РА, и, ч.і ж., розм. Брудна, неохайна людина (звичайно про дітей). [Ганна:] Ну, ходімо де татка? Ах ти, замазура!.. (Крон., II, 1958, 38); З-за паркана вибігла немолода жінка, кинулась до замазури: — Боже мій! Як же ти замурзався та обідрався! По парканах, видно, лазив (Руд., Вітер.., 1958, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 200.