ЗАЛЮ́БЛЕНИЙ, а, е, розм.

1. Сповнений любові: пристрасті до кого-небудь; закоханий. Одна молода залюблена дівчина, вічно розмріяна, неначе кам’яніла з якоїсь розкоші коло тих рож, що цвіли в червні… (Коб., III, 1956, 10); — Панич, допевне, залюблені, що все такі задумані, — заговорила Пазя (Март., Тв., 1954, 231); // Захоплений, зачарований ким-, чим-небудь. У землі вогонь, у силу людських рук, У мудрість книг людських залюблений без міри. Навік затаврував він животіння сіре (Рильський, II, 1960, 302); Він був залюблений у коней, скільки себе пам’ятав (Смолич, Світанок., 1953, 175); Кузьмін непомітно для самого себе пригорнувся до цього залюбленого в поезію українця (Збан., Сеспель, 1961, 86); // Який виражає любов до кого чого-небудь, захоплення кимсь, чимсь. Почимчикував за всіма й наш Михайлик з матінкою, не зводячи залюблених очей з того сивого та мудрого гуцула (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 168).

◊ 3алю́блений по ву́ха (без па́м’яті і т. ін.) — дужє надзвичайно закоханий. — Сеньку, та чи знаєш ти, що той наш богатир.. по уха залюблений? (Фр., VII 1952, 189).

2. Який викликає любов, пристрасть до себе, захоплення, зачарування собою з боку кого-небудь. Найбільша письменникова радість, звичайно, то радість творчості. Радість залюбленої праці (Вас., IV, 196’ 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 196.