ЗАЛЮБКИ́, присл. Охоче, із задоволенням. Він залюбки згодився б тепер одбути кару за Грицька (Вас І, 1959, 175); Миколі подобались українські пісні, і він їх залюбки слухав… (Шер., Перші загони, 1939, 19); Ремо залюбки з’їв шматок сарни (Досв., Гюлле, 1961, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 196.

Залюбки́ нар. Съ удовольствіемъ; охотно. Ну там вода! залюбки напитись. Черк. у. На Наталю молодую залюбки дивились. Мкр. Н. Як перше було, коли йду куди, то весело й залюбки. МВ. І. 17.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 61.