ЗАЛЬО́ТНИЙ, а, е, розм., рідко.
1. Те саме, що залі́тний. З дороги, майже з-під копит [коней], злетіла і пурхнула вгору якась зальотна рябокрила птаха (С. Ол., З книги життя, 1968, 176); * Образно. Шахтаря, комбайнера Донбасу, Умовляє зальотний поет: — Рубоніть зо три норми одразу! Напишу про вас чудо-сонет! (С. Ол., Карась… 1961, 23).
2. Який любить зальоти. Там така удалась зальотна: хоч як мати лає, а вона таки вискочить на вулицю (Сл. Гр.); // Який виражає заклик до кохання; закличний. Неріса, зблизившись до Мецената, стає перед ним на одно коліно і відхиляється назад, немов готова впасти від знесилення, але розкішна і зальотна усмішка грає на її устах (Л. Укр., III, 1952, 464); // Кокетливий. Під час.. співу обличчя мало вираз невинний, але трошечки зальотний (Л. Укр., III, 1952, 502).
3. Молодецький, хоробрий. Стояло військо тут зальотне, Волове, кінне і піхотне (Котл., І, 1952, 171); Скільки справ і думок ховаєш ти [ніч] під чорним своїм покровом, які задуми зріють в зальотних головах в години, коли здається, все життя на землі завмирає й спиняється (Перв., Невигадане життя, 1958, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 199.