ЗАЛО́М, у, ч.
1. Крутий, різкий поворот. На частих заломах попадались зграї собак і дітей (Коцюб., II, 1955, 123); Білі човники в заломі ріки пристали до берега мерехтливою зграйкою (Гур., Осок. друзі, 1946, 28); // Крива, звивиста лінія, звивина. Яр превеликий, іде заломами — густо поріс дубиною (Вовчок, VI, 1956, 336); Усмішка його не радісна, а застиглим трагічним заломом лівої брови… (Кол., На фронті.., 1959, 110); // Загнута частина чого-небудь, Її голова скотилась на залом спинки канапи, аж звісилась набік (Н.-Лев., IV, 1956, 257); Тільки на частині голівки, на заломі коси, та на одному плечі лежать світові плями, а решта в темряві від завіси потонула (Стар., Облога.., 1961, 15).
2. Заглибина в чому-небудь, уступ (гори, скелі). Круті глинясті стіни урвища жовтіли, і лиш вгорі, в глибоких заломах, бився крилами сполоханий морок (Коцюб., І, 1955, 346); [Ярослав:] Ти знаєш добре стежки в лісі. Туди йди, до Ведмежої гори, там і переховаєшся в ізворах та заломах (Мокр., П’єси, 1959, 86).
3. Виступаюча частина чого-небудь; виступ, карниз. Нарешті він махнув востаннє заюшеними руками, заточився, упав під заломом вікна (Мик., II, 1957, 221).
4. Місце в лісі, де лежить бурелом; // Дерева, повалені вітром, бурею. На самому краю чагарів Михайло несподівано натрапив на непролазний лісовий залом. Одного погляду було досить, щоб збагнути трагедію, яка розігралася тут під час бурі (Загреб., Європа 45, 1959, 48).
5. рідко. Складка. Тога на ньому так уложена, як личить людині значно старішій, — широкими заломами і спущена в подолі низько, мало не до п’ят (Л. Укр., III, 1952, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 193.