ЗАЛИЦЯ́ЛЬНИК, а, ч. Той, хто залицяється до кого-небудь. [Норма:] Фрау тільки-но призналась, що то вона вручила ключ від квартири своєму невірному залицяльникові (Галан, І, 1960, 425); Скільки він встиг передумати за цю коротку дорогу! То він себе бачив хлопчиком, то учнем гімназії, то залицяльником своєї дружини, батьком своїх дітей… (Томч., Готель.., 1960, 36); // Любитель залицятися до жінок, упадати за ними. — Панночко Теофілів!.. Завжди принадна, як пуп’янок троянди, — дзвенькнув острогами гість і з спритністю старого залицяльника поцілував ручку панночки (Тулуб, Людолови, II, 1957, 394).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 186.