ЗАЛА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., розм.

1. перех. Почати лаяти кого-, що-небудь. Петро Рудик вдруге залаяв люто всі порядки на світі (Кос., Новели, 1962, 150).

2. неперех. Почати лаятися, вимовляти образливі, лайливі слова. Міцно тримав [куркуль Смолярчук] у руці ціпка, а боявся тільки одного: не витримає він свого гніву, закричить і залає на ввесь цей вошивий і нужденний куток (Кос., Новели, 1962, 185).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 181.

Зала́яти, ла́ю, єш, гл. Ругнуть, обругать. Він залаяв мене. Уман. у. Запінилась, посатаніла, неначе дурману іззіла, залаяла Енея так. Котл. Ен. І. 32. Засвистав, залаяв: чорти б вашу ма! Чуб. III. 426.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 57.