ЗАКІ́НЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до закінчи́ти. По сей бік муру канал уже був закінчений і обмурований (Смолич, І, 1958, 78); // закі́нчено, безос. присудк. сл. Давид розповів, що перед від’їздом заходив до прокурора — розслідування закінчено вже (Головко II, 1957, 181).

2. у знач. прикм. У якого певна якість досягла повноти, завершення. В звичайних справах, може бути, Ще розбирався він сяк-так, Та як «політику» став гнути. То був закінчений дивак! (Тарн., З дал. дороги, 1961, 324).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 144.