ЗАКУШПЕ́ЛИТИ, лю, лиш, док., діал.
1. неперех. Почати кушпелити, здіймати куряву, вихрити, крутити снігом і т. ін. І не минуло яких півгодини з моменту прибуття, як з усіх гармат, всіх батарей уже били то залпами, то біглим вогнем — аж метелиця з білого цвіту вишень закушпелила над вишняком (Головко, І, 1957, 286); // безос. Насупилось небо… заховалось сонце — похмуріло… загуло, закрутило, закушпелило шляхом… зиркнула блискавка, загуркотів грім… (Мирний, II, 1954, 138).
2. неперех. Швидко піти, поїхати і т. ін., здіймаючі куряву. Раптом із-за схилу, як з-під землі, виринув і вершник і закушпелив Оксенові назустріч (Тют., Вир 1960, 78).
3. перех. Запорошити, покрити пилом кого-, що-небудь. — Ми знаємо, куди вам треба. — А куди? — До Мєлашки Чобітьківської.. Тільки давайте швидше, бо вас череда закушпелить (Гончар, І, 1954, 502).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 178.