ЗАКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Добре вкривати чим-небудь, загортати в щось, захищаючи від холоду, вітру і т. ін. Вона закутувала сина, оберігаючи його від протягів (Ткач, Крута хвиля, 1956, 87); Неприкрита нога Антона вибивалась з-під ковдри. Марта обережно старалась її закутать (Коцюб., II, 1955, 297); Лягаючи спати, хазяйка закутала теплою хусткою чайник, щоб не прохолов (Головко, II, 1957, 632); Мати закутала грубим полотняним шматком маля і поклала до колиски (Чорн., Визвол. земля, 1959, 183); // Закривати, запинати щось, оберігаючи, ховаючи від кого-, чого-небудь. Закутуючи лице в хустку, щоб не можна її впізнати, швидко біжить [чарівниця] із двору (Вас., III, 1960, 371); Кезгайло мовчки приладжує.. свічку в ліхтарі, потім закутує її в кирею (Коч., П’єси, 1951, 232); // розм. Запинати (хустку). У дверях стала Василина і далі не пройшла. Вся бліда, руки тремтять, важко дише і все хустку то розкутує, то закутує (Кучер, Трудна любов, 1960, 74).
2. перен. Щільно оповивати, затягувати що-небудь, роблячи невидним (про млу, туман, хмари і т. ін.). В долинах полягла легка сиза мла і закутувала ряди зелених верб (Н.-Лев., IV, 1956, 170); Непомітно настав вечір. Синій серпанок закутував гори навколо (Мас., Під небом.., 1961, 181); Вже коли вони виїхали за село, а хмара куряви закутала віз від цікавого ока, Гашіца присунулась до Йона та торкнула його (Коцюб., І, 1955, 248); Насунула хмара похмура. Закутала перевал… (Нех., Казки.., 1958, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 177.