ЗАКУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заку́ти 1, 2 Він у темниці, в кайдани закутий, Тяжко картаючись серцем, сидить (Л. Укр., І, 1951, 337); За щастя народу — ідеї свої — Батьки наші славні, в кайдани закуті, На каторгу йшли у сибірські краї… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 193); І чую рев звірячий тужно-лютий… Дивлюсь — і бачу з-за дерев: Стоїть закутий У клітку лев (Олесь, Вибр., 1958, 331); Ори, ори й співай, ти, велетню, закутий В недолі й тьми ярмо! Пропаде пітьма і гніт (Фр., X, 1954, 44); Полк стоїть, у сталь закутий, В гніві, в ярості, в огні (Мал., Звенигора, 1959, 92); Не отрясе вже буря люта садів заквітчаних сніги. І пестить хвилями Славута в граніт закуті береги (Сос., Зел. світ, 1949, 60); Перед нами була річка, ще закута льодом (Досв., Вибр., 1959,182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 176.