ЗАКУ́РЮВАТИ, юю, юєш і рідко ЗАКУРИ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАКУРИ́ТИ, урю́, у́риш, док.
1. перех. Покривати пилом, запорошувати. Василь місяць од місяця все новину уводить, то на лави гримав — стільців йому треба,.. то долівка курна, тільки убор закурює, ..то в хаті і тісно і жарко (Мирний, IV, 1955, 117).
2. перех. Покривати кіптявою. У полоні наша мати, наша стара українська земля у полоні. Як обвал, звалився на неї ворог, затоптав підлим фашистським своїм чоботом, залив кров’ю, закурив пожежами, зганьбив шибеницями, пограбував (Довж., III, 1960, 49); // Закопчувати, коптити.
3. перех. і без додатка. Запалювати (люльку, цигарку і т. ін.). Оце по обіді закурюємо цигарки (Коцюб., І, 1955, 464); Витяг [Давид] кисет, став закурювати (Головко, II, 1957, 38); Балабуха курив люльку з довгим цибуком.., викурив одну, закурив другу, потім третю (Н.-Лев., III, 1956, 96); — Дайте й мені закурити, — несподівано сказала Марія (Кучер, Чорноморці, 1956, 371); Будем, брате, З багряниць онучі драти, Люльки з кадил закуряти (Шевч., II, 1953, 344);
* Образно. Хрипкий далекий пароплав сигару закурив (Тич., І, 1957, 61).
4. тільки док., неперех., розм. Почати пиячити; запити, загуляти. Засумував свекор, ..а Яків запив… Страшно закурив Яків. Було таке, що попід шинками валявся (Мирний, І, 1954, 229); Чолов’яга, як мур, як мак цвіте, ще краще, ніж парубком був, а якийсь приголомшений, мов тая тума. Ото тільки часами, як вирветься, та як закурить — тільки держись, шапко! П’є та й б’ється, й плаче! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 175.